999654345678

Суспільство має бути впевнене у законності діяльності правоохоронних органів.

Генеральний прокурор України Юрій Луценко в інтерв’ю телеканалу «News one».

Чи не щодня від мас-медіа ми отримуємо дозу негативної інформації про події в країні: розгроми в судах, зазіхання на життя нардепів, сутички під Верховною Радою, політичні війни, через які страждають звичайні люди… Весь цей негатив зумовлений безпосередньо діями влади. Все це насилля – наслідок дій поліції, прокурорів, суддів та новоспечених реформ. Хто дає право можновладцям створювати такий безлад в країні? Про яке правове поле можна говорити, коли громадяни своєї країни вимушені захищатися від влади? Влада стала тим, хто не рятує, а від кого потрібно рятуватися.

Скільки разів Вам допомогли в суді чи прокуратурі? Вас вислухали, дали пояснення та дійсно допомогли? Якщо так, то напевне Ви – не українець і не знаєте, як насправді діють наші органи. З кожним роком, з кожною справою, суспільство все більше зневірюється у законності та доброчесності влади. Корупція, недоступність, зверхнє ставлення, затягування справ, незаконні рішення та самоуправство - все це вже давно стало повноваженнями представників влади.

Можна констатувати виражену кризу довіри громадян до всієї правоохоронної системи. Потерпілому простіше забути про свою біду, аніж шукати правди в суді й прокуратурі.

Влада ж не збирається реагувати на такі результати діяльності системи, навіть більше – вони переконані в протилежному, вважають, що навпаки довіра зростає. А що скажемо ми, прості громадяни своєї країни, на такі переконання? Чи були Ви хоча б раз ошуканими з боку суддів або прокурорів? Гадаєте, у прийнятті рішення можновладці приймуть ваш бік? Будьте певні, справа вирішиться так, як це потрібно тому, хто замовляє музику.

Цікаво, що за словами заступника обласного прокурора Вахітова Р.Ф. він щиро вірить в те, що довіра з боку громадськості до них невпинно зростає. Чи так це наяву? Чи можна довіряти органу влади, до якого звернутись із питаннями, проблемами неможливо? Гадаєте, ви можете просто прийти до прокуратури, сказати «Добрий день» і обговорити всі турбуючі вас запитання, що належать до компетенції даного органу? Тут потрібно розуміти, що прокурор – це посадова особа, яка працює на кошти людей.

В дійсності потрапити на прийом до прокурора в Івано-Франківській обласній прокуратурі – це завдання надскладного рівня. Сама процедура проходження до тієї чи іншої посадової особи не відбувається належним чином.

Якщо ви зайшли в приміщення прокуратури, вас ніхто не зорієнтує та не допоможе, табличок на дверях кабінетів, що призначені для прийому громадян немає, в коридорах ви побачите людей у цивільному одязі й без розпізнавальних знаків, тому навряд чи ви зрозумієте, коли повз вас пройде прокурор. Люди в цивільному, без статусу, без звань… 

Раніше, щоб потрапити на прийом до прокурора, потрібно було прийти і записатись. На першому поверсі будівлі громадяни мали нагоду зайти до прокурора в порядку черги. Сьогодні прийом побудований таким чином: ви повинні мати на руках відповідь від когось із заступників, звернутись до відділу звернень, цю відповідь перевіряють, і якщо (???) погоджують, - вас можуть прийняти. Далі відповідний працівник прокуратури телефонує прокурору, котрий і повідомить, чи бажає він вас приймати. І все це відбувається в офіційний прийомний день прокурора, де виділено обмаль часу (10:00 - 13:00). Після цього потрібно ще довго очікувати в коридорі.

Система побудована таким чином, щоб відсторонитися від простих людей. Це не надумані твердження, а, на жаль, реалії сьогодення. Створення такого психологічного дискомфорту для людей, спонукає їх просто не приходити, оскільки мало ймовірно, що вони побачать обличчя прокурора. Тим паче, що прокуратура обласна й відповідно сюди звертаються громадяни з області. Ці люди спеціально виділяють час та ресурси, щоб приїхати до Івано-Франківська та потрапити на прийом. Надзвичайно складно зробити це людям літнього віку, оскільки прийом відбувається на третьому або четвертому поверсі. Люди очікують в довгих чергах, приїжджають декілька днів поспіль. Все це зроблено для того, щоб прості смертні не турбували представників прокуратури. Це не прокуратура, а структура адвокатських послуг певним категоріям суспільства.

Одна з актуальних судових справ Івано-Франківська стала прикладом відвертого нахабства, бездіяльності та корупційності з боку місцевих представників влади. Франківський суд та прокуратура у вирішенні згаданої справи зайвий раз доводять те, що чесної правової системи, як такої, в місті немає.

Справа Валерія Глазунова проти колишньої дружини-аферистки Світлани Мельничук, котра безсоромно обшахрувала чоловіка, розпочалась ще у 2013-му, після припинення короткотривалого двохрічного шлюбу. Махінації громадянка Світлана Мельничук проводила вже не вперше. Жертвами її шахрайства стали принаймні два колишні офіційні чоловіки, високопосадові особи, а також неодноразово судимі. Жінка мала чітку мету і крок за кроком брала з останнього шлюбу все: будинок, квартиру, автомобіль, кошти, техніку, золото та інше майно. Валерій Глазунов почав відстоювати свої права. Реакцією Світлани Мельничук на звинувачення з боку чоловіка стали брехня в суді, вироблення тактики захисту, знищення доказів, погрози та зазіхання на життя, а далі – незаконний вплив на прокуратуру.

Сьогодні справу ще не вдалось вирішити остаточно. А все тому, що в державі, де всі очікують на неофіційні «винагороди», де зв’язки вирішують всі питання – складно виграти судову справу просто, безапеляційно та справедливо. За право борються поза судовим залом, не для кожного вуха і так, як це вигідно тому, хто за лаштунками.

У ході цивільної справи, Світлана Мельничук стверджує, що проживала з Валерієм Глазуновим протягом року ще до їхнього шлюбу, проте, як виявилось це не було правдою. На основі неправдивих свідчень жінка вирішила заволодіти всім майном, яке здобув чоловік у той період.

Цікаво, що саме тоді чоловік спорудив один із своїх житлових будинків, а також заснував фірму.

Щоб встановити факт спільного проживання, жінці потрібно було дотриматись своєї легенди, яка полягала в тому, що вона проживала з паном Глазуновим саме в той час. І хоча насправді в той період жінка проживала спільно з колишнім цивільним чоловіком – Василем Лавриновичем, проте позов вона таки подала.

У процесі порушуються декілька кримінальних проваджень, одне з яких - за фактом погрози вбивства (замовником якого виступала Мельничук С.М.). В матеріалах кримінального провадження ця інформація підтверджена. Коли в цій кримінальній справі допитували Світлану Мельничук, вона стверджувала, що не знає хто такий Лавринович (а саме з ним вона прожила близько п’яти років). Згодом було проведено очну ставку, де жінка знову заперечувала те, що знає цього чоловіка. У якості доказів іншої сторони було надано спільні фотокартки, що підтверджували знайомство та зв'язок між особами. Це були фотографії різних періодів, у різних місцях, що дають можливість правоохоронцям співставити факти. Також було допитано велику кількість свідків, зокрема й сусідів по будівництву житлового будинку в селі Крихівці, який побудував Лавринович на земельній ділянці, що була її власністю та після припинення відносин жінка зуміла незаконно його привласнити та успішно продати (таку схему будівництва чужими руками, шахрайка апробувала і з Глазуновим, який спорудив будинок на земельній ділянці, що була її власністю та залишився ні з чим).

Свідчення Світлани Мельничук були неправдивими. Далі робота за слідчим. Він знайшов свідків, які підтвердили, що був факт спільного проживання із громадянином Лавриновичем. Всю інформацію слідчий передав до обласної прокуратури на погодження оголошення підозри. У свою чергу, в обласній прокуратурі підозру не погодили. Це відбуволось, звісно, неофіційно. Слідство «водили за ніс» близько року. Причини були різні. Щоразу потерпілому та його представникам доводились очевидні факти. В результаті дійшло до того, що Вахітов, заступник обласного прокурора, підтвердив, що у даній ситуації є склад злочину. Порадив почати з малого - притягнути жінку до відповідальності, але на його думку, потрібно провести ще один допит. Слідчий так і вчинив.

Цього разу допит відбувся із відео- та аудізаписами, тривав вісім годин і дав конкретний результат. Слідчий Шкром’юк А.І. надіслав офіційне повідомлення про підозру до місцевої прокуратури. Однак вона це повідомлення не підтримала. Варте уваги те, що відповідь на клопотання про оголошення підозри дав особисто заступник прокурора - Володимир Бахур (його «працьовитість» ще досі згадують Рожнятівські лісники з часів коли він обіймав посаду керівника Рожнятівської місцевої прокуратури), котрий не мав на це повноважень, адже не є процесуальним керівником у провадженні. Таку поведінку прокуратури було оскаржено в суді стороною потерпілого. Результатом судового розгляду стало рішення суду, в якому чітко зазначено: «Зобов'язати прокурора Сенечака Р.В. невідкладно оголосити підозру Мельничук Світлані Миколаївні». Суддя, не зважаючи на сильного «опонента» (в обличчі обласної прокуратури), прийняв законне рішення.

З цього моменту дії прокуратури перестали бути логічними. Так керівник місцевої прокуратури, Ігор Стефанишин, повідомляє стороні потерпілого, що рішення виконуватись не буде. Наступним кроком стало апеляційне оскарження рішення суду, яке не підлягає оскарженню. Мабуть, прокурор цього не знав через низьку кваліфікацію або ж намагався затягнути час виконання рішення. Апеляція завершилась поразкою прокурора. Для чого була подана апеляція? Як висловився з цього приводу заступник обласного прокурора Вахітов, «ми зробили це для того, щоб попередити у майбутньому такі рішення», - тобто провчити суддю, щоб інші такі рішення не приймали. Здається, прокуратура взяла на себе колосальне повноваження?

27-го липня 2017-го року слідчим у провадженні було закрито кримінальну справу. Звісно, це було не його особистою ініціативою, а виконанням незаконної вказівки прокуратури. Як інакше пояснити те, що слідчий звертається в прокуратуру з повідомленням про оголошення підозри, це повідомлення підтримує суд, а далі - слідчий закриває справу, знаючи про невиконану ухвалу? Вже 9 серпня постанову слідчого було скасовано, але не прокурором, а слідчим суддею. Почекавши один місяць, прокурори знову наважуються на незаконні дії: 12-го вересня слідчий повторно закриває справу. Цього разу прокуратура вирішила показати свою «чесність» та бажання діяти виключно в рамках закону, і 12-го вересня було замінено прокурора у провадженні та скасовано постанову слідчого. Всю вину за незаконні закриття та бездіяльність повинен взяти на себе слідчий. Таким чином, провадження й досі триває, але нічого не робиться.

Зрозуміло, що слідчий не зможе сказати про те, що його змушували вчиняти незаконні дії. Це звичайна помста працівнику за те, що він оголосив підозру без погодження з прокурором в неофіційному порядку. Тут варто зазначити, що прокурор Сенечак, котрий на той час був прокурором у цій справі, повинен був контролювати всі дії слідчого, та виходить, що він цього не робив. Чому тоді прокурор не скасував постанову, як зробив потім інший прокурор у цій справі? Відповідно прокурор також повинен нести відповідальність разом зі слідчим. Але в дійсності відповідати доведеться тільки слідчому. Більше того, заступник обласного прокурора уже звернувся до органів внутрішньої безпеки з вимогою провести службову перевірку щодо незаконних дій слідчого.

Цікавий момент, що коли від адвокатів надходять офіційні звернення, скарги на адресу головного управління поліції, що по вулиці Сахарова, проте щойно лист надходить, - його одразу ж повертають. Так відбувалось декілька разів. Справа в тому, що «хтось» дав пряму вказівку в канцелярію повертати листи, адресовані від пана Глазунова, чи його представників. Це не догадки, а документально підтверджені факти. На руках у Валерія Глазунова є довідка з пошти про рух листів. Таким чином, керівництво дистанціює себе від потерпілих, від людей, котрі мають право звернутися із скаргою. Воно просто скидає всю провину на звичайних працівників. Як то кажуть: «моя хата скраю…». Що думати громадянам, котрі надсилають листи до владних органів, але реакції немає? Громадянам, котрі оплачують послугу пошти та очікують на відповідь?

Свого адресата у такому місті, як Івано-Франківськ ці листи не знаходять. Валерій Глазунов, будучи на пошті, поцікавився у працівників, чому ж лист, направлений до поліції, їм не надійшов: «Тобто поліція в Івано-Франківській області за цією адресою ліквідована?», - але відповіді на запитання не прозвучало. Тобто людина не має права навіть бути почутою? У які ж тоді двері стукати та куди звертатись? Більше того керівництво обласної прокуратури дозоляє собі ігнорувати запити навіть такої авторитетної посадової особи як Уповноважений Верховної ради України з прав людини. Так за зверненням Глазунова В.Г. порушено провадження в рамках якого Уповноважений направив запит обласному прокурору щодо стану кримінального провадження у відповідь отримав типову відписку за підписом заступника Вахітова Р.Ф. від 12 вересня 2017 року. Уповноваженого така відповідь не задовольнила і 14 листопада 2017 року було направлено повторний запит з чітким переліком запитань на які слід дати відповідь, відповіді досі не отримано. 

Здавалось б, чому ж потерпілому чоловіку так відверто не хочуть допомогти владні структури? Відповідь можна шукати в родинних зв’язках аферистки Світлани Мельничук з непересічною посадовою особою. Син Світлани Миколаївни Мельничук – Андрій перебуває в шлюбі із сестрою дружини Юрія Фреїшина – начальником управління процесуального представництва (дружина Юрія Фреїшина також є прокурором обласної прокуратури). Зв’язок відчуваєте? Тепер все стає на свої місця. Тобто, маючи твердий тил, можна спокійно шахрувати людей, красти, давати неправдиві свідчення, погрожувати життю та здоров’ю, правда ж? Саме Фреїшин має колосальний вплив на розвиток вирішення проблемної ситуації. Будь-які скарги в рамках досудового розслідування до Генеральної прокуратури України блокуються родинними зв’язками. Так, управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури очолюється Безруким Тарасом Романовичем, брат якого (Безрукий Олексій Романович) є прокурором Прокуратури Івано-Франківської області. Більше того головний орган прокуратури зневажає навіть звернення народного депутата, на які за вказівкою з вище доводиться відповідати самій обласній прокуратурі на посадових осіб якої написано скаргу. Логіки та здорового глузду в цьому не вбачається, зате очевидною є кругова порука органів прокуратури в дії.

Спочатку слідчим у цій справі був Ігор Луканюк з обласного управління. Враховуючи компетентність та якість роботи слідчого в прокуратурі, треба було вигадати схему передачі провадження у міський відділ, де справа могла б бути «похованою». Оскільки в обласному слідчому управлінні за таку неякісну роботу ніхто б не взяв на себе відповідальність, то для міського – це в межах норми. Фреїшин, у свою чергу, написав рапорт про те, що він родич потенційної підозрюваної і обласна прокуратура не може розглядати цю справу. Саме на підставі цього рапорту справу передали до місцевої прокуратури. Де логіка? Якщо ж не може працювати зі справою наш обласний відділ, то потрібно передати в іншу область. У такий спосіб проблема була би вирішена, але виникає безконтрольність провадження, втрачається контакт. Тому придумали схему з передачею в місцеву прокуратуру.

А далі - пішло-поїхало: справа тричі закривалась і потерпілому доводилось через суди відкривати провадження. Коли адвокати Глазунова повідомили Вахітову, заступнику обласного прокурора про те, що ними було виграно дев’ять судових засідань, три з яких по одній постанові, - це було велике здивування. Такі от цікаві американські гірки, де прокуратура закриває та скасовує справу, а суд відновлює, потім знову скасовує… І кінця-краю цій системі немає.

12 липня 2017 року відбувся суд з приводу оголошення представником прокуратури підозри Мельничук С.М., в результаті якого суддя Островський зобов'язав прокурора оголосити підозру. Після цього на суддю вочевидь було скоєно тиск з органу, який має колосальний вплив на суди, а саме - з прокуратури. Прокурор звертається із заявою про роз'яснення судового рішення, начебто прокурору не зрозуміло про що йдеться в рішенні. Отже, було обрано тактику з метою зміни тексту ухвали. У своїй заяві прокурор просить уточнити особу, якій потрібно вручити підозру, на які докази опиратись та згідно з якими статтями висувати підозру. Далі суддя дає роз'яснення. У роз’ясненні від 1 вересня йшлося про наступне: «…прокурор не обов'язково має вручати повідомлення про підозру, він має вирішити, чи є достатньо доказів, чи є людина, якій треба вручити повідомлення про підозру, і згідно з якою статтею діяти…». Фактично було сказано, що прокурор повинен діяти згідно з КПК. Тобто, можна вважати, що першої ухвали немає.

Сторона потерпілого звернулась до апеляції, де підтвердили, що дії судді Островського є незаконними, тому було постановлено повернути рішення про роз’яснення на повторний розгляд. Апеляція чітко роз’яснила суперечності в ухвалах судді. «Іншими словами, суддя повністю змінив предмет роз'яснення сутності свого рішення, додався до посилань на загальновідомі положення закону, які самі по собі роз'яснень не потребують». І знову документ повертається до першої інстанції. Суддя Островський далі робить по-своєму: ігноруючи рішення апеляції виносить аналогічне попередньому рішення, яке вже (як зафіксовано у рішенні апеляції) є незаконним. Ця ухвала знову «говорить» про те, що якщо прокурор має волевиявлення, то вручає підозру, а якщо такого бажання немає - то не вручає. Після цього ухвалу судді про роз’яснення повторно скасовує апеляція ухвалою від 03 листопада 2017 року та знову повертає справу на повторний розгляд.

Які ж тут підводні камені та що мотивує такі дії судді та прокурора? Чому ще 1 червня слідчий дає повідомлення про підозру, а вже 27-го липня закриває кримінальне провадження? Тобто в певний момент слідчий бачив підстави для оголошення підозри, а через деякий час вважає, що її потрібно закрити, знаючи, що є невиконана ухвала? Справа в тому, що першого разу слідчий приймав рішення, думаючи своєю головою, а іншого разу – головою того, хто змусив його це зробити. Аналогічна ситуація із суддею, котрий спочатку приймає законне рішення, а після того змінює власне рішення. Вони закрили очі навіть на дії апеляції, яка повертає представника влади на правильний шлях. Але суддя діє так, як йому вказують вищі сили.

Через зневіру до місцевої прокуратури та суду, Валерій Глазунов вирішив скористатися нагодою й особисто розповів Юрію Луценку про незаконні дії місцевої прокуратури, а також вручив йому документальний опис своєї ситуації. Зустріч відбулась під час перебування генерального прокурора України в Івано-Франківську. Оскільки Валерій Глазунов був ще раніше знайомий із прокурором, адже саме його компанія надавала Юрію Луценку охоронні послуги то має підстави очікувати на реакцію.

То де шукати допомоги і від кого насправді захищатися потерпілому? Коли місцева влада не в силі забезпечити захист людських прав, постає питання: «Для чого ж вона тоді існує та чиї права відстоює?». Прокурори, озброївшись гаслом «Закон. Честь. Гідність», взялись на повну «відробляти» «гонорари» як кращі адвокати – їх завдання не допустити кримінальної відповідальності Мельничук Світлани Миколаївни.

Потрібно розуміти, що ця справа тільки «верхівка айсберга»! Вона - одна з… Проте, ключова у вирішенні питання з доведенням умислу у шахрайстві. Попри згадані вище незаконні дії, є ще великий перелік інших серйозних справ. Існує ряд кримінальних проваджень за іншими фактами: інсценування крадіжки, які в квартирі жінки відбувались в 2000 та 2012 роках (ч. 3 ст. 385 КК України), крадіжка майна з квартири Валерія Глазунова в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 185 КК України), шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 190 КК України), відмова від дачі показань за трьома епізодами (ч.1 ст. 382 КК України), рейдерське захоплення підприємства (ч. 3 ст. 356 КК України), одержання хабара (ч. 1 ст. 368 КК України). Актуальність цих справ зростає після вироку по справі, про яку йдеться у цій статті. На сьогодні поліція та прокуратура всіма можливими способами доводить своє бажання відстояти інтереси Мельничук С.М. Для прикладу у справі щодо шахрайських Мельничук С.М. дій призначено будівельно-технічну експертизу аж на листопад 2019 року.

Справу щодо рейдерського захоплення підприємства Глазунова Валерія «розслідували» більше 8 місяців у Івано-Франківській обласні прокуратурі після чого спромоглися стверджувати, що її слід було б передати в іншу область та із необхідним «супроводом» направили в Одесу де цілком завершена справа успішно гуляє в заплутаних коридорах правоохоронної системи міста Одеси, грамотно прикриваючи винних осіб. Такими ж способами було вирішено проблему із справою щодо отримання хабара Мельничук С.М., адже любов до грошей змушувала її вимагати винагороди від студентів ще коли аферистка працювала в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Івано-Франківському університеті права імені Д. Галицького, філії Університету «Крок» та Прикарпатському інституті МВС.

На сьогодні комітетом з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти здійснюється провадження за фактом виявлення численного плагіату та невідповідності кваліфікаційним вимогам дисертаційного дослідження Мельничук С.М. За даним фактом також порушено кримінальне провадження.

Про аферистські дії Мельничук писали й ЗМІ (https://goo.gl/E3P3PHhttps://goo.gl/uKWDPvhttps://goo.gl/tSQNZGhttps://goo.gl/11679qhttps://goo.gl/k3S3xc). Жінка не зупиняється у своїх шахрайських та кримінальних діяннях, оскільки знає, що за її спиною є стійкий тил, який убезпечить від відповідальності перед законом. Скільки ще триватиме така несправедливість? Скільки ще людей має постраждати від покровителів аферистів?
Зазначимо, що все сказане та наведене – не пустий звук, а підтверджені офіційними документами факти.

Як стверджує пан Валерій він систематично отримує погрози від чиновників, посадових осіб прокуратури.

«Рибаки» в обличчі керівництва обласної прокуратури прийшли тимчасово на Прикарпаття «порибалити» в лісах та кар’єрах . На разі вони впіймали дійсно «золоту рибку» з серйозним приданим від останнього шлюбу, яка виконує всі їхні «бажання». Та чи дійсно речі такі якими вони здаються на перший погляд? Саме недалекоглядність таких «риболовів» може повернути ситуація на оборот, коли за свої зловживання доведеться платити непомірно високу ціну і тоді може виявитися, що зовсім не той попався на гачок як здавалось з самого початку. 

До їх совісті взивати намарно, проте в цьому світі немає нічого вічного – сьогодні ти на коні, а завтра – під ним. Це означає, що за всі свої діяння рано чи пізно доведеться відповідати. Якщо не на суді, не перед громадськістю, то перед Всевишнім – точно.

З 30 серпня 2017 року Мельничук Світлана Миколаївна призначена на посаду професора Прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ. Цікаво, чого навчає такий талановитий викладач, мабуть «кримінальне мистецтво» та тонкощі «шлюбних шахрайств»?

Причина безкарності аферистки та бездіяльності правоохоронних органів – хороший та давній зв'язок з народним депутатом Бабієм Юрієм Юрійовичем (обраний замість Олександра Турчинова) від політичної партії «Народний фронт» (міністр внутрішніх справ Аваков А.Б. («народний фронт» - начальник Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області Шкутов В.В.). Мельничук С.М. навіть офіційно є помічником та консультантом депутата. Ні для кого не секрет, які можливості та вплив є у наших народних депутатів, а шахрайка використовує ресурс «покровителя» з повна.


журналіст Руслан Дем’янів